Сергій Літовченко: «Одразу ж погодився повернутися до Луцька»

Сергію, звісно ж, одразу запитаємо – які емоції після повернення до Луцька?

Дуже гарні емоції, я дуже сумував за цим містом. Моя дружина щороку приїжджає сюди до батьків, а я уже давно тут не був, тож зараз – дуже позитивні емоції від цього повернення!

Завдяки чому став можливий твій перехід до «Волині»?

У мене з останнім клубом – «Динамо» з Тбілісі – був ще рік контракту. Утім, там урізали бюджет, усі легіонери від’їхали звідти. Потім запропонували такий варіант – повернутися до Луцька. Я одразу ж погодився, хочу вийти у Прем’єр-лігу з «Волинню», для мене це гарний виклик. Звісно, хочеться пограти у Луцьку і залишитися ще на багато років, якщо буде така можливість.

З командою вже відіграли три повноцінні матчі. Уже встиг відчути себе у старому-новому колективі, призвичаїтися?

Звісно, трохи з новими хлопцями треба зігратися. Але зараз така ситуація, що немає часу на розкачку, потрібно одразу рватися у бій. З карантином трохи збився календар, але ми повинні добре виконувати нашу роботу, тому потрібно призвичаюватися до тих умов, які у нас зараз в країні та в усьому футбольному світі.

Чого не вистачило нашій команді, аби тричі досягти переможного результату?

Звісно, хотіли виграти усі три матчі, однак трохи пішло все не так. У першій грі, на мою думку, нам усе-таки зламали гру на початку другого тайму, адже після вилучення все пішло не по нашому сценарію. А у Кременчузі втратили два очки, можливо, недостатньо агресивно зіграли попереду. Однак у нас ще вісім ігор, тому все в наших руках. Ми будемо намагатися взяти максимум очок, щоб якомога швидше вийти до Прем’єр-ліги.

Уже є розуміння вимог Андрія Тлумака та його тренерського штабу? Як працюється із ними?

У нас повне взаєморозуміння. Андрій Богданович сам був воротарем, тому ми завжди знаходимо спільну мову, якщо у нього є якісь зауваження чи побажання щодо покращення гри, я це розумію, прислухаюся та намагаюся прогресувати кожної гри.

Давай трохи поговоримо про твою попередню кар’єру, тим більше після «Волині» вона у тебе була досить насичена. Ти грав, зокрема, у Грузії та Азербайджані. Чи можна якось порівняти їхній футбол і наш?

Футбол між нашими країнами дуже відрізняється. В Азербайджані було чимало легіонерів, там важко було мені, та і був я там чотири місяці. А у Грузії я два роки грав, чи навіть трохи більше. Там більш відкритий футбол, ніж в Україні, більш технічні футболісти, вони більш розкуто себе поводять на полі та більше імпровізують. В українському футболі більш дисципліновано грають у захисті, а грузини більше на атаку грають, люблять повозитися з м’ячем. Вважаю, що там дуже цікавий чемпіонат і є що там для себе взяти.

«Динамо» з Тбілісі – це дійсно культова команда Грузії? Який рівень відповідальності лягає на плечі тамтешніх гравців?

Звісно, там ветерани ходять на всі ігри, ми з усіма знайомі. Вони навіть заходили до роздягальні, дуже тісно спілкувалися із нами. Звісно, дуже велика відповідальність, адже це головна команда Грузії з багатьма трофеями. Тому я вважаю, що мені дуже пощастило грати за таку команду, виграти чемпіонат, взяти золоту медаль, і в Лізі Європи трохи не вистачило до групи у цьому сезоні. Це був дуже гарний етап моєї кар’єри, і я дуже вдячний, що пограв за цю команду.

У «Чорноморці» ти вже повернувся до наших реалій, причому був і капітаном команди. Наскільки важливою для тебе була та роль?

Я хотів залишитися в Одесі, мені дуже там подобалося – тренерський штаб, те, як вболівають тамтешні вболівальники. Так склалося, що ми вилетіли з Прем’єр-ліги, і я попросив керівництво, щоб там пішли мені назустріч та відпустили до Грузії, адже мені тоді зателефонував президент «Динамо» Тбілісі та запропонував повернутися до клубу. А так, звісно, минулий сезон був для мене важким, адже я вперше був капітаном на такому рівні, і за молодих хлопців була вже відповідальність. Мені це сподобалося, для себе я взяв щось нове, і я вірю, що цей досвід мені згодиться у майбутньому.

Доводилося давати втика партнерам по команді?

Звісно, багато обов’язків – і з тренерами більше спілкуєшся, показуєш, який настрій у команди, як вона відпочиває, відновлюється і, насамперед, доносиш думку гравців до тренерів. Тому що хтось із гравців може не висловитися один на один перед тренерським штабом чи керівництвом клубу, а капітан може висловити цю думку.

Чи можеш виділити якийсь особливий футбольний досвід чи період у своїй кар’єрі? Чи є якісь моменти, які запам’яталися найбільше? Можливо, щось таке було раніше саме у «Волині»?

Ну «Волинь» була особливою, адже саме тут я почав грати у Прем’єр-лізі. Це був великий крок уперед в моїй кар’єрі. На нашому стадіоні я дебютував проти «Шахтаря», вийшов на заміну. До речі, тоді на ту гру приїхав мій найкращий друг, він її бачив, а наступного дня ми відзначали його день народження. Пам’ятаю, ті дні були дуже емоційними та насиченими, вони дуже запам’яталися, і я навіть у цей час відчуваю ті емоції, як уперше вийшов на поле у Прем’єр-лізі.

Повернемося до сьогодення. Чотири очки у трьох турах – не те, чого ми хотіли. Які зараз у команді настрої? Чи немає ефекту, що невдачі тільки по-спортивному додають команді злості?

Та звісно, ми хочемо перемагати у кожній грі. Ви бачите, ми з «Кременем» ледь не 90 відсотків володіли м’ячем, однак не реалізували свої моменти. Звісно, ми важко працюємо на тренуваннях, і всі хочуть вийти до Прем’єр-ліги, тому ми спілкуємося з командою, про те, що треба більше атакувати, більш агресивно грати. Думаю, що це все нас гуртує та дозволить позитивно грати в наступних турах.

Я так зрозумів, що з багатьма нашими футболістами ти знайомий. З ким у колективі найбільше спілкуєтеся?

Колектив у нас дійсно дуже гарний. Звісно, з Сімініним та Недільком ми разом грали, з Приндетою дуже багато років знайомий, з Тарасом Михаликом дуже близько подружився уже тут. У виїзних матчах, наприклад, живемо в одному номері, мені дуже подобається, як він себе поводить на футбольному полі та поза ним, як допомагає молодим футболістам – дуже гарна людина і дуже кваліфікований футболіст, і, звісно ж, хотілося б, щоб він чим подовше пограв ще у футбол.

Як і в минулі твої луцькі періоди, серед воротарів «Волині» досить відчутна конкуренція. Так воно і має бути для хорошої гри у воротах?

Так, я думаю, що в хорошій команді має бути три рівноцінних воротаря, щоб щодня працювати на максимум та доводити свою профпригодність, а у тренера щоб був вибір, якого голкіпера ставити. А у Луцьку завжди була сильна конкуренція, завжди було мінімум три голкіпери гарного рівня, той же Віталій Неділько, з яким ми знайомі уже майже десять років, а також інші воротарі, яких за цей час тут було дуже багато. Тому чим більше кваліфікованих футболістів – тим більше це йде команді на користь, адже кожен футболіст до себе підіймає вимоги під час тренувань та повинен більше віддаватися.

У матчі проти «Оболоні Бровар» саме ти розпочав гольову контратаку. Чи була це якась заготовка, тренерська вказівка чи перед матчевий план?

Та ні, вказівки такої не було, просто відчував, що попереду в нас грають два швидкі футболісти, тому я для себе вирішив, що як тільки у мене буде м’яч, буду намагатися якнайшвидше розпочинати атаки чи контратаки. А там Ростік Волошинович дуже гарно вибіг, і взагалі, вважаю, над цим треба ще більше працювати. Взяти той же «Манчестер Сіті», як там Едерсон розвертає і розпочинає швидкі атаки. Дивлюся футбол, вчуся і намагаюся для себе взяти максимум з футболу дуже високого рівня в порівнянні з нашим.

Уже вчетверте здавали тести на коронавірус. Не страшно, особливо після того, що робиться у деяких інших клубах?

Це життя – якщо думати негативно завжди, то так воно і буде. Ми тренуємося, намагаємося добре робити свою справу, намагаємося дотримуватися необхідних профілактичних речей, про які нам кажуть лікарі, дотримуватися дистанції, дезінфікуватися. Звісно, ніхто не застрахований, і це нелегкий період в нашій країні. Але думаю, що ми це переборемо, усі будуть здорові, і, дай Бог, повернуться вболівальники на трибуни.

До речі, як воно – грати без глядачів на трибунах?

Дуже погано. Я днями передивлявся інтерв’ю Лобановського, де він казав, що театри не можуть бути порожніми, адже тоді й актори не зможуть викладатися на сто відсотків. Так само і у футболістів – у нас творча професія, ми тренуємося щодня, працюємо все життя, виходимо та граємо для глядачів, своїх сімей, рідних, близьких. А без підтримки дуже важко налаштуватися, тому це не дуже гарна ситуація. Я вже бачу, що в багатьох країнах пускають людей на стадіоні на якийсь відсоток, тож вважаю, що і нашій владі потрібно замислитися над цим питанням та пустити глядачів на трибуни.

Повернення Андрія Тлумака до роботи як зустрів колектив? Все-таки два тижні без головного тренера мали б відчуватися…

Так, відсутність головного тренера не дуже добре впливала на колектив. При цьому ми професіонали і маємо добре виконувати усі настанови. Вважаю, що його повернення дасть нам позитивний поштовх.

Попереду «Інгулець» - наші конкуренти, і, мабуть, однак із найбільш шумних команд цього року. Є на такого суперника якась особлива мотивація?

Нас вчать налаштовуватися лише на свою гру і ті елементи, які ми готуємо на тренуваннях, а не підлаштовуватися під якогось суперника. Звісно, вони конкуренти, однак ми повинні виходити і показувати свою гру, яку ми відпрацьовуємо на тренуваннях – і все буде в нас добре. Тож немає різниці, з якою командою грати на даний час.

Попри усі проблеми, курс не змінюється – подарувати Луцьку Прем’єр-лігу?

Звісно, і всі мріють про це. В Луцьку завжди була команда високого рівня, я зустрічаю багато людей, які звикли до того, що «Волинь» грає у Прем’єр-лізі, вони дуже підтримують команду. Всі мріють та працюють над цим, у нас завдання – тільки Прем’єр-ліга, а ми вже будемо намагатися на сто відсотків зробити все, що від нас залежить.