Володимир Аржанов: «Не час розслаблятись»

Учасник та співавтор однієї з найбільш важких перемог 14-го туру Епіцентр Чемпіонату України, півзахисник «Волині» Володимир Аржанов ділиться враженнями з прес-службою Прем'єр-Ліги.

− Володимире, спочатку короткий коментар до зустрічі з «Говерлою»…

− Важка гра, важке поле. Суперник відчайдушно опирався, оскільки так завжди буває, коли команда знаходиться у «зоні вильоту». Ми все ж зуміли досягти бажаного. Нехай видовищність дещо і постраждала, але на перше місце вийшов результат. Чим більше сил забирає перемога, тим вона цінніша. Анатолій Демяненко не надто був задоволений якістю гри, констатувавши, що вдома зобов’язані показувати кращий футбол і переконливіше здобувати три очки.

− Заключну частину другого тайму «Волинь» провела у захисті. Страждає функціональна підготовка?

− Зовсім ні. Просто коли рахунок мінімальний, а суперник докладає великих зусиль, щоб відновити рівновагу, потрібно було діяти гранично надійно. Тому ми захищали потрібний результат, віддаючи перевагу контратакам.

− Коли забивав гол, було якесь передчуття, що Дмитро Бабенко відіб’є пенальті?

− Якихось прогнозів на конкретний епізод я не робив. Просто завжди йду на добивання під час пробиття одинадцятиметрових. Душан Савич намагався вразити ближній від мене кут, тому потрібно було швидко зорієнтуватись у ситуації. Обробляти м’яч часу не було − тоді захисники мене точно встигли б накрити. Єдиний спосіб завдати удар спрацював. Приємно було забити − голи, безперечно, додають впевненості у власних силах.

− Під час телевізійної трансляції всі бачили, що захисник зіграв головою, а не рукою. Отже, пенальті не було. Як слід було поводитись у подібній ситуації?

− Особисто мені з того місця, де я перебував, також здалось, що була гра рукою. Лише у відеоповторах пересвідчився, що це не так. Але рішення приймає суддя − наша справа грати. Зупинятись не можна ні в якому разі. Можливо, це певна компенсація за ті помилки, що були проти нас у попередніх зустрічах. Наприклад, донецький «Металург» також забив нам з пенальті, про який всі спеціалісти майже одноголосно вирішили, що його не було.

− Зараз «Волинь» на 5-му місці. Мабуть, несподівано для вас самих?

− Перед нашою командою стоять високі цілі, але поки що занадто рано робити висновки. Попереду більше ніж половина дистанції, а щільність результатів наших конкурентів надто висока. Не час розслаблятись.

− Щоб не погіршити позицію на екваторі, потрібно вигравати у суботу у Кривому Розі…

− У складі «Кривбаса» зібрані кваліфіковані футболісти. Однак останнім часом ця команда грає дуже нестабільно: може виграти з великим рахунком, а у наступному турі так само програти. Після поразки 0:6 криворіжці захочуть реабілітуватись, тим більше, вдома. Навряд чи потрібно думати, що такий попередній результат суперника матиме продовження. Навпаки, Олег Таран зробить все можливе задля виправлення ситуації.

− Нещодавно ти перейшов до «Волині». Чим такий хід був зумовлений?

− Все просто: у Києві я не мав достатньої ігрової практики. Тому переговорив з Леонідом Кучуком, і ми прийняли спільне рішення про те, щоб я поїхав за орендною угодою до Луцька. Поки що вона розрахована до Нового року. Але остаточно це питання буде вирішуватись дещо пізніше. За «Арсеналом» продовжую уважно стежити, тим більше, що там грають мої друзі. Однак зараз мої інтереси пов’язані з «Волинню».

− Вже звик до нової команди? Наскільки гра лучан схожа на ігрові схеми «канонірів»?

− Однакових команд взагалі не буває. А вливатись до нового колективу вже під час змагального циклу завжди нелегко. Допомагає те, тренер мені довіряє, і я отримую можливість грати. Безперечно, це пришвидшило єднання з новими партнерами.