"Динамо" — "Волинь" 7:1, 25 вересня 2005

Важко щось писати про матч, зважаючи на результат на табло. Та все ж зробимо спробу тверезо розібратись у ситуації, що склалась зараз у команді. Тиждень для команди вийшов важким, як психологічно так і фізично. Відразу ж в понеділок, після матчу з "Чорноморцем", команда зібралась для підготовки до кубкового поєдинку, і невдовзі відправилась в Дніпродзержинськ, аналогічно, після прибуття у Луцьк, без тривалої перерви, враховуючи часовий цейтнот, волиняни розпочали підготовку до баталій з столичним клубом і у суботу вирушили в Київ. Такий графік не надто сприяв повноцінному відновленню фізичних кондицій та й останні результати все більше і більше тиснули на психіку гравців та тренерського штабу. Динамівцям було дещо легше, матч вони проводили вдома, а на тижні відправили напіврезервний склад на кубок в Івано-Франківськ, який "розім'явся" на місцевому "Спартаку". Та й схоже настав якраз момент осіннього "лігочемпіонівського" піку форми киян. У лучан ж навпаки, почало даватись взнаки те, що деякі гравці, які прийшли в це міжсезоння, не пройшли повноцінних зборів з командою і перебувають не в оптимальній формі. Ну що ж, менше з тим. Команда відправилась на матч з маленькою, та все ж надією дати бій динамівцям. Виходячи з того, що, як зазначив В.Кварцяний на післяматчевій прес-конференції, Омоко не міг проводити весь матч і залишився в запасі для подальшого виходу на заміну, у центр захисту був відряджений Папа, якому відповідно мали допомагати Божич, який недавно прийшов у "Волинь" і досвідчений Ковалюк, що зараз потрохи відновлюється після травми. Максимюк з Бутою мали організовувати швидкі флангові контратаки. А Девіч з Шумахером при підтримці Чеботаря й Гащина повинні були забезпечувати м'ячем Сачка, який перебував на вістрі атаки, і самі при нагоді бити по воротах Шовковського. Мусимо зазначити, що в певних моментах атакувальна частина цього механізму діяла досить ефективно, створивши кілька реально загрозливих моментів біля воріт киян. Але ж захист... "Волинь" у цьому матчі нагадувала боксера, який попав під кілька "роздач" підряд, але ще тримається на ногах, і ось при зустрічі з новим суперником пробує сконцентруватись і провести кілька влучних ударів, але не може, бо ледь встигає переводити дух, оскільки суперник весь час лупить по яйц... тобто по слабкому місцю нашої команди, а конкретніше захисту. Щодо самого поєдинку, усі й так це все бачили, хто вживу, хто по телевізору, а хто не бачив тому взагалі повезло трохи довше пожити (це стосується волинських вболівальників). Матч почався прогнозовано - з перших же хвилин кияни почали все ближче підбиратись до воріт "Волині" і турбувати Постранського прицільними ударами. Закінчилось все дуже швидко, незграбна обробка м'яча Папою, обрізка, блискавичний вихід на наші ворота Ротаня і той відкриває рахунок на 8-й хвилині. "Волинь" відразу ж кинулась відігруватись і створила пару неприємних моментів для Шовковського. Але всі змарнувала... На 22 хвилині Ребров точно відпасовує в штрафний Шацьких, той фінтом прибирає Гащина і б'є під перекладину - уже 2:0. Далі знову чергова обрізка Папи, Гусєв набирає хід по правому флангу, навіс, гол, ху... Гавранчич тобто, штанга, м'яч відскакує у ворота, 3:0. Бута з Максимюком явно не справлялись на своїх флангах з реактивними Ротанем та Гусєвим, Папа чудив, Ковалюк з Божичем розривались затикати дирки в обороні, шоу продовжувалось... До кінця тайму у наших воротах розписались ще Рінкон та Ребров. У перерві волинські фани сумно жартувати, мовляв, є ще хто в киян, хто хотів би сьогодні відзначитись? Невідомо, які слова підбирав Кварцяний, щоб підняти бойовий дух гравців, можливо вони й самі зрозуміли, що нема вже що втрачати, але другий тайм волиняки почали більш бойовито. (Після перерви для підкріплення захисту вийшов Омоко, замінивши Девіча. Останній хоч і старався, накручуючи по кількох динамівців, але в останній момент так і не міг віддати толкову передачу, а деколи й перестаравшись заважав своїм - ще на початку матчу Шумахер міг розстрілювати ворота СаШо, коли збоку виліз Марко і... забрав м'яча, і сам не забив і другому не дав, можливо зайве хвилювання все псувало). Отож, наші попробували поогризатись, але все знову закінчилось банально, тобто голом. На 59-й хвилині Шацьких знову вискочив на наші ворота, обіграв Постранського, Омоко і відправив м'яч у вже порожні ворота. Далі команди збавили темп, допоки на 77 хвилині наші захисники не подарували м'яча Гавранчичу, який, оцінивши ситуацію, пульнув по воротах, у які наш голкіпер нажаль не встиг повернутись. Сьомий. Та все ж кращий гол матчу був не за динамівцями. Майже відразу після розіграшу м'яча в центрі, Андрій Степанов, що вийшов на поле буквально за 10 хв. до цього, забив для "Волині" гол престижу (правда при такому рахунку для престижу мінімум хетрик потрібно зробити) майже з нульового кута, чим викликав на декілька хвилин "шизу" на секторі волинського саппорту. Далі була ще перекладина Белькевича, але рахунок не змінився. Команди спокійно дограли до кінця. Волинські вболівальники, що не жаліли горлянок і рук до останньої хвилини, чим викликали подив і захоплення в присутніх, востаннє затягнули "Волинь моя". Фінальний свисток. Динамівці йдуть дякувати трибунам, волиняки помаленьку плетуться до тунелю. В ці хвилини найбільше шкода Постранського, на гру якого прийшли подивитись батьки. Наші під "Віримо в команду!" і "Волинь! Волинь!" щезають в тунелі, дехто піднімає голову і дякує за саппорт. Алес. P.S. "Волинь", you'll never be alone...