Cпартак — Волинь 0:3, 22 серпня 2004

Волиняки на дикому заході. Частина 1. Собакі. В час ночі на луцькому вокзалі зібралися найзавзятіші представники волинського фан-руху. Після невеличкої глум-розминки дев'ятеро виїзних рил загрузилися в "собаку" Ківерці-Луцьк-Львів. Щоб довго не тягати кота за яйця, "крузейдерс" одразу ж зайняли цілий вагон і зі смаком прикрасили його волинською атрибутикою, розтягнувши поперек салону банери. Цей крок не тільки зробив нашу поздку більш комфортабельною, але й відгородив від небажаних сусідів у вигляді циган, шалених бабок і мандрівних алкашів. Добре зарядившись різноманітними харчами і "підрихтувавши" це діло "Житомирською на бруньках" в парі з лютим 60-градусним "Комбатом", волиняки продовжили глум. Після полеміки з бикуватими горохівськими кузьмічами прийшов час трохи розслабитись і покимарити. Наш міцний і здоровий сон був перерваний гучною фразою розгубленої кондукторши: "А що це за парашути?" В результаті проведеної з нею виховної роботи, за проїзд до Львова ми заплатили 1 грн. на дев'ятьох. В місто зелено-білих ми прибули під акомпанемент бридкого дощу. Трохи підкріпившись в місцевому привокзальному гадюшнику з безмірно амбіційною продавщицею, "крузейдерс" погрузилися в модну "собаку" (псевдо-шкіряні сидіння, вікно-кондиціонер, атракціон "щурячі біга по стелі") і поїхали в Моршин. Першим культурним центром, що ми побачили там, став бар з влучною назвою "Косяк". З огляду на назву закладу, довелося обмежитись лише чебуреками і пляшковим пивом. Місцеві гаврили, явно небайдужі до нашого життєвого тонусу, в один голос радили неодмінно набрати в дорогу пару бідонів лікувальної мінеральної води. Але ми надали первагу місцевій горілці, і їхати стало значно веселіше. Ближче до Калуша почав активно надзвонювати Петро Іванович Кушлик з проханням "не гнати". Але "не гнати" ми вже не могли: глум продовжувався... Калуш виявився досить продвинутим містом як для пєрді, серед якої він знаходиться. Біля місцевої гостиниці "Меркурій", де зупинилася "Волинь", ми трохи поволали для підняття бойового духу і влаштували останній перед матчем фуршет на свіжому повітрі. Приблизно за півтори години до матчу ми вирушили на стадіон і нагло зайняли там сектор, аналогічний 15-му на нашому "Авангарді". Неспішно розвісили банери, провели виховну роботу з місцевими карланами, розім’яли горлянки. І тут почалися трабли зі всім, чим тільки можна: з кузьмічами, мусорами, керівниками фан-клубу та іншими представниками місцевої фауни. На фото - момент першого тайму Частина 2. Гра. Щодо самого матчу, то тут вирішальну роль відіграв клас та антрометричні дані гравців. Місце останнього захисника зайняв новобранець команди Омоко Оровіанор Харрісон. Нігерієць вдало закрив найпроблематичнішу позицію у сьогоднішній "Волині" і, схоже, вже зараз став повноправним гравцем основного складу. В боротьбі на "другому поверсі" проти високорослих волиняк спартачі шансів практично не мали, тому намагались будувати свої атаки низом. Великі надії лемкі покладали на свої прудкі фланги, які, за їхньою ж теорією, повинні були розхитувати незграбних 2-метрових волинських монстрів і прострілювати на Кравченка, Свинцицького, а згодом і бразильця Адсона. Проте Джудовіч і Шараба виявились досить повороткими хлопцями, а там, де не встигали балканці, їх підчищав афроукраїнець Омоко. В середині першого тайму волиняки отримали право на кутовий. Розіграш мав замикати Круніч. Удар в боснійця не вийшов, та м'яч знову опинився у нього і вже з другої спроби Браніслав, випередивши двох франківців, прострілив з правого кута штрафного. Трішовіч вдало підставив голову і м'яч кулею влетів у верхній кут воріт Скибенка. "Волинь" повела в рахунку і це негативним чином вплинуло на і без того невисокий темп і якість гри. Спартаківці трохи вибилися з колії і стали допускати більше браку при передачах та ударах в напрямку воріт, волиняки ж отримали нагоду повозити м'яч в центрі поля і позловживати індивідуальними діями. В кінцівці тайму Товкацький отримав травму і по перерві вже не зміг вийти на поле – замість нього Кушлик, який за відсутності Кварцяного був в цей день "за старшого", випустив Мітіча. Другий тайм також розпочався з вибуху активності господарів – вони сміливіше пішли вперед і значно додали роботи захисникам і кіперу "Волині", але останні діяли вправно і не дозволяли суперникам завдати прицільного удару по воротах. В цілому, лучани свідомо віддали ініціативу "Спартаку" і шукали щастя в контратаках, але раз за разом опинялися в штучних офсайдах. Ближче до середини тайму господарі конкретно "підсіли" і вже не встигали за атаками гостей. Гострі моменти біля воріт івано-франківців стали виникати частіше. Розігрався Чеботарь: спочатку кілька разів пробив здалеку, а потім організував другий гол, закинувши після флангового проходу точну передачу на Мітіча. Саша в один дотик відпасував на Круніча, який метрів з 7 без зупинки розстріляв ворота франківців. Гру була зроблено. Господарі будь-що прагнули забити гол престижу і мали для цього кілька можливостей, але Гуменюк заздалегідь читав ситуацію, опинявся в потрібний час в потрібному місці і зривав потенційну небезпеку. Втрачали нагоди і гості - Мітіч прийняв м'яч в кількох метрах від воріт, але забарився з ударом. А коли до фінального свистка залишалися лічені хвилини, Трішовічу вдалося оформити дубль. Круніч накрутив двох суперників і прокинув м'яч вперед на хід свому одноклубнику. Александар моментально оцінив обстановку і технічно перекинув кіпера спартаківців. На табло засвітилося "0:3". Ця перемога примножила авторитет як "Волині", так і її тренера П.І.Кушлика, адже саме у Калуші він народився і робив перші кроки у великому футболі. Для Іванича цей матч був своєрідним поверненням в минуле і перед своїми земляками він, як то кажуть, "нє оплошал". Частина 3. Повернення. А на трибунах тим часом велася вперта ідеологічна боротьба: "крузейдерс" одночасно з підтримкою команди мутили дрібний перемах з місцевими кузьмічами та сірими. Калушани явно були не у захопленні, що заїжджі по-хамські окупували одну з двох їхніх критих центральних трибун. Пропозиції аборигенів, лейтенанта міліції і якогось вуйка з претензіями на віце-президентство у "Спартаку" пересісти в окремий гостьовий сектор були завалені ще у першому читанні... Тільки в перерві матчу волинська делегація пішла на поступки і пересіла на трибуну за воротами "Спартака". Наші позиції одразу ж були зайняті представниками фан-клубу (це їх заброньоване місце ми зайняли у першому таймі), які з мавп'ячим азартом безуспішно намагалися повторювати за нами всі елементи сапорту команди. Під кінець матчу ми замутили "голий торс", проспівали "Волинь моя" і були приємно вражені вчинком Трішовича після забитого гола, коли він з розгону проїхався на колінах по мокрій траві в нашому напрямку. Після фінального свистка ми з командою привітали один одного, а потім поглумилися з трійки місцевих кузьмічів віком під 40 років, які на п’яну голову хотіли замутити з нами махач. Дорога додому забрала більше сил і фінансів, хоча ми доволі швидко добралися до Долини з надією підкріпитися і пересісти на який-небудь бас. В цьому дикому місті ми провели чи не найпам'ятніші хвилини виїзду: жодного кафе, яке б працювало після 21:00, і повна жопа з транспортом. Єдиним шумним місцем там виявилась якась набита різношерсною публікою ригалівка, яку ми спочатку прийняли за весілля. Виявилось - дискотека... На щастя, нам вдалося впіймати блукаючий автобус до Львова, а там вже на підході був поїзд Чернівці-Брест. На вокзалі виникла наша остання проблема, бо без документів білети не продавали. Прийшлося увімкнути фантазію і трохи "розчесати" коменданту вокзалу – в результаті в нас на руках опинилися іменні квитки на прізвища Петров, Насосов, Гащин, Домбраєв, Сачко, Трішович. По дорозі назад час промайнув доволі швидко, і десь о 6-й годині ранку ми з тріумфом вступили на славну луцьку землю. DerAnger і Doslidnyk Колектив крузейдерс висловлює подяку ФК "Волинь" в особі капітана Василя Сачка за фінансове сприяння потраплянню додому