Волинь — Шахтар 0:2, 16 травня 2004

І все-таки Ринату Ахметову слід ще раз добре подумати перед тим, як брати чергового іноземця на посаду головного тренера своєї команди. Віктор Прокопенко за останні роки перейняв колосальний досвід від західних колег і він як ніхто інший знає особливості національного футболу, до яких ніяк не можуть звикнути варяги. Тренерський штаб "Волині" і нашу лабораторію насторожував факт сильної мотивації гірників на луцьку зустріч. Ситуація склалась так, що і гравцям і тренеру гостей перемога була потрібна набагато більше ніж нам. І не стільки в турнірному плані, скільки в психологічному. Так і вийшло: донеччани вийшли на поле зарядженими, мобілізованими і зосередженими - те, чого їм не вистачало за часів Шустера. Змінилась і тактична побудова - 4-4-2 з Агаховою і Воробеєм на вістрі. У нас практично всі ті самі, що і завжди, тільки в рамці стояв Гуменюк, в центрі замість дискваліфікованого Чеботаря з'явився Домбрайє, а справа бігав Сіанкам, - і це при тому, що Гащин і Назаров залишились на банці. Перший гольовий момент у зустрічі "Волинь" створила на 45-ій хвилині матчу - після навісу Трішовіча Сачко так і не узгодив питання завершального удару з Сіанкамом. Мабуть, мовний бар'єр завадив. До цього було півдесятка моментів у "Шахтаря". В деяких випадках виручав Гуменюк, в деяких гірники примудрялися не забивати з дитячих позицій, та два з них таки закінчились голами. Воробей отримав пас з глибини поля (наші загнались із створенням штучного офсайду), обіграв Гуменюка і вкотив у ворота. За 17 хвилин він же ж отримав пас з флангу від Раца, розвернувся, обігравши тим самим захисника, і пробив у дальній нижній кут. Все інше у першому таймі - напружена боротьба у центрі поля і провали нашої оборони. З огляду на це запам'ятався відчайдушний прохід правим краєм Джудовіча. Міодраг, якому, мабуть, не сказали, що "Шахтар" - чемпіон, протягнув м'яч від своєї штрафної, по ходу розкидавши по полю купу донецьких лівофлангових румунів, і щосили вгатив по воротах - на шляху м'яча з'явився захисник. Джуда і надалі залишався на полі чи не єдиним, хто не мирився з поразкою. Друга половина була спокійнішою. Гра трохи перемістилась ближче до воріт Шуткова, провалів у нашій обороні стало вдвічі менше. Волиняки навіть частіше почали бити, але до моментів справа доходила рідко. Замість Ряхна і Домбрайє на полі з'явились Мілославлєвіч і Ковалець. Сергій ще толком не відновився після травми, а Урош був трохи не в ударі - обидва штрафні із небезпечної для Шуткова відстані полетіли в небо. Останній момент гідний уваги - поява на 76-ій хвилині юного Степанова. Кварцяний дав змогу пацану понюхати вищолігового пороху і побачити чим живуть нині майстри шкіряного м'яча. Рома каші не зіпсував, що для його віку являється відмінним показником. Ось така гра. В світлі майбутньої надпринципової зустрічі з "Таврією" і засідання ПФЛ по "справі Митрофанова" все не так вже і погано. Головне, як казав Дерепа, щоб в хлопців ахіли не боліли... P.S. Відразу після матчу всюдисущі працівники нашого сайту стали свідками досить веселого епізоду: співробітники міліції в досить грубій формі вивели із ще недобудованого каркасу стадіону нетверезого мущіну нижче середнього зросту і потягли до бобіка. Ситуація, в принципі, побутова, якби цим арестантом не виявився колишній мега-стар луцької "Волині". Побачивши, що мєнти пресують легенду волинського футболу, працівники клубу кинулись йому на допомогу. Після нетривалої співбесіди бранця було визволено, міліціонерів осуджено за незнання футбольної історії рідного краю і всі розійшлися по хатах обговорювати перепетії нещодавнього матчу...