ФК Волинь — Іллічівець 2:2, 17 липня 2003

Огляд вчорашнього поєдинку розпочнемо з приємного - в перерві матчу я зустрів свого колишнього одногрупника, в нього в пакеті випадково опинився копчений півкілограмовий судак і ми його нефігово погризли під "Чернігівське" на якомусь пеньку біля стадіону. Ну а тепер про саму гру. Як сказали би Сергій Дерепа, шальки терезів схилялись то на один, то на інший бік, зупинившись, в результаті, у рівновазі. В першій половині в діях "Волині" всюди бачилась розбалансованість і незіграність, але було велике бажання. "Іллічівець" же, склад якого практично не змінювався, мабуть, з часів самого Ілліча, брав саме чіткою взаємодією між гравцями. Показовим в цьому плані був їхній другий гол: тільки розвели м'яч - бац-бац, довга стіночка на лінії нашого штрафного майданчика і Гунчак вже з 10 метрів розстрілює Нестера. Чого ще не вистачало "Волині", так це знову хлопця, який би взяв на себе наглість і потягнув команду за собою. Це намагався зробити Віталій Розгон - підключався до атак, в межа розумного йшов на загострення моменту, заробив пенальті. Але він захисник, його діло - оборона, а потрібен був "заводіла" саме в центрі поля. Такий, яким у першій лізі був Дудник, а в минулому чемпіонаті Кривенцов. Чекаємо - не дочекаємося, коли вже Валера повернеться. Щоб не склалось враження, що волиняки грали нудно і тупо, проведемо пару дослідів. Так от розпочали гру в такому розкладі: вже відома трійка захисників, перед ними Микола Волосянко, який замінив на цій відповідальній позиції Андрія Соколенка (останнім рішенням ПФЛ було вирішено надати Соколенку статус вільного агента). Далі - найцікавіше. Центрального постійно стояв лише Кривий, він, схоже, і повинен був зв'язувати гру. В Сергія це не зовсім виходило, тому його і замінили на Балицького. Зліва діяв Гончаренко, але вони з Гащиним потійно мінялись місцями і нормально напрягали цим іллічівців. Так само на місці правого хава гру почав Фарух Ісмайлов, потім змістився в центр, потім взагалі висунувся вперед. І все це протягом 2-3 хвилин. Спереду в нас починали двоє - Панас і Сачко. Панас згодом відтягнувся трохи назад, потім направо і врешті був замінений на Комзюка. Поява ще одного номінального захисника (а потім ще і Балицький вийшов) дала змогу такому хлопцю як Розгон частіше підключатись до атак, в одній з яких Віталя і заробив пенальті - на куту штрафної він рішуче пішов на м'яч після відскоку, екс-наш Конюшенко за ним не встигав і перечепив ззаду. Одним словом, тактичних замолотів, заготовок і тонкощів у команди Кварцяного є по саме не хочу, інша справа, що гравці ще не притерлись і не встигають це все втілювати. А пенальті Гащин реалізував як і у кращі свої часи - під перекладину, без шансів для кіпера. До речі про кращі часи Гащина - Вовка був одним з кращих у Києві (на свої очі бачили як він двічі нагло обкрадав Несмачного на своєму фланзі і організовував контрвипади) і у Луцьку теж зіграв будь-здаров: пенальті+гольовий пас на голову Ісмайлову. Схоже, кращі часи повертаються. Але з пенальті наші лише зрівняли рахунок. А відкрито його було так: Конюшенко навісив зліва у штрафну, наші (здається Волосянко) м'яч винесли прямо на ногу Сахарову і маріупольська бєстія зходу з лінії штрафного лупнула у дальній кут. Тільки-но Гащин зрівняв рахунок і наші йшли на свою половину, як сталась фігня. Саня Гуменюк рухнув на поле і продовжував там лежати. До нього реактивно полетіли лікарі, пацани з ношами і швидка. Може то був сонячний удар, може проявились наслідки травми в Донецьку, може і те і інше разом взяте. Колись, пам'ятається, після гри з "Металургом" З, Володимирович казав, що Сашко сам попросив не ставити його у ворота, бо сильно голова болить... В рамку став Нестеренко. Не встиг Ромич ще толком розігрітись, як гості провели ту саму блискавичну атаку і знову вийшли вперед. Всі можливі заміни було проведено в першому таймі, тому поперерві вийшли ті самі гравці, але вже більш мобілізовані і націлені на боротьбу. Маріупольці ж навпаки засіли в засаді і чекали нагоди для контратак. І тут вже Ісмайлов дуже вчасно забив свій гол. Гащин навісив справа і Фарух у боротьбі із захисником головою переправив м'яч у ближню дев'ятину. Перший гол настирного азербайджанця в чемпіонаті, і, одразу видно, не останній. Після цього "Волинь" продовжувала володіти ініціативою і атакувала. Гості цією ініціативою не володіли, проте нагоду забити мали більш реальну. Спочатку Нестеренко вийшов переможцем у виході сам-на-сам, а вже під кінець гри радість тренерів і гравців гостей після забитого голу обламав лайнсмен, який зафіксував в тому епізоді офсайд. P.S. До речі, про Сергія Скаченка. Всі тільки і шуміли про це - Скаченко в Луцьку, Скаченко в Луцьку. Тільки наша славна лабораторія дивилась на все це зі сторони і компетентно мовчала. І шо? Скаченко побував у "Волині" на оглядинах один день і поїхав собі, зараз в Запоріжжі пробується. От так-то...