ФК Волинь — Металург Д 3:0, 16 листопада 2002

Мабуть, треба було "Волині" не перемагати у 4 матчах поспіль, пропускати непотрібні м'ячі на останніх хвилинах, щоб в останній домашній грі року вилити всю злість і бажання на донецький "Металург". На відміну від попередньої зустрічі з донеччанами на цей раз на руках в Кварцяного було багато козирів: чудова суха погода, відомості про силу і недоліки суперника почерпнуті з власного досвіду, спортивна злість футболістів через невдачі в останніх іграх чемпіонату, а кубковий характер гри максимально мобілізував всіх гравців. І наш "рекетьор" використав їх сповна. Погода і час проведення матчу сприяли наповненню "Авангарду" палким волинським вболівальником. Хоча, чесно кажучи, очікувалась трохи більша аудиторія. "Металург" вже встиг стати для нас принциповим суперником, така собі заміна рівненському "Вересу". Про важливість майбутньої гри свідчили всі зайняті за 2 години до початку матчу столики навколо стадіону, розмови за якими зводились до наступного: "Ну шо, виграють? - Канєшно, порвуть". Одним словом - місто жило в очікуванні останнього футболу року. І гра виправдала всі наші сподівання. Це була справжня футбольна мелодрама з шаленими швидкостями, вражаючою краси голами, незабитим пенальті, потужним натиском суперника у другому таймі і щасливим кінцем. Зразу було видно, що волиняни дуже серйозно проаналізували попередні невдалі ігри. Вперед команда не валила всім складом, біля Чутанга завжди стояв Розгон або Поляков, а часом і обидва наші захисники. Попереду "Волинь" вирішила діяти більш комбінаційно, а не лише обмежуючись навісами на високих форвардів. З огляду на це пару Сачку в атаці склав маленький, але технічний Алієв, а на правому фланзі з'явився ще один кавказький технар - Камал Гулієв. На 19-ій хвилині Гащин по місцю правого інсайда увірвався в штрафний майданчик гостей і вирішив обіграти голкіпера, який кинувся назустріч. Нікітін завалив нашого хава. Безсумнівний пенальті, який не викликав жодних питань до арбітра збоку гостей (такого вже давненько не було на "Авангарді"), Володимир не реалізував - Нікітін вгадав кут. І тут волиняни проявили себе справжніми психологічно стійкими бійцями. Вони ще більше почали нарощувати натиск на ворота суперника. Після подачі кутового розстрілював ворота гостей Соколенко, але вдарив трохи вище воріт. Під завісу тайму "Волинь" все ж добилася свого. Алієв на краю штрафного майданчика отримав пас від Гончаренка, обіграв на замасі захисника і обвідним ударом закрутив в дальній кут. Такі м'ячі не беруться. Друга половина почалася натиском гостей, а волиняни більше покладалися на контр-гру. Гострі моменти дедалі частіше виникали біля обох воріт. Мав нагоду відзначитись Ателькін: отримавши пас п'ятою від партнера, він опинився один перед ворітьми і пробив в кут. Нікітенко виручив. Сачко технічно бив зльоту після навісу з лівого флангу, але тут вже добре зіграв Нікітін. Після цього була п'ятихвилинка у "Металурга", протягом якої донеччани могли тричі відзначитись. Чутанг бив в падінні через себе, але влучив в поперечину. Джамараулі один вибіг на наші ворота, та йому в ноги кинувся Нікітенко. А потім наш воротар потянув м'яч з дальнього верхнього кута після розстрілу з кількох метрів гравцями "Металурга". Взагалі, цей матч став зірковим часом для нашого голкіпера. З цим погодився і Кварцяний, який так і сказав: "Схоже, що Білий ведмідь проснувся". Тим, часом напруга на полі зростала. М'яч навіть побував в наших воротах, але суддя зафіксував офсайд. Ця нервовість передалася глядачам стадіону і особливо працівникам правохоронних органів: біля нас за цей час міліціонери вивели за трибуни двох порушників громадського порядку (причому абсолютно тверезих): першого за те, що невчасно проявив свою принциповість, а другого - за те, що назвав мента "ментом". І тут Кварцяний кинув в бій свою секретну зброю, засвітив свій останній козир - випустив на поле Сашка Гребеножка. А той вкотре довів, що являється спеціалістом по командах з Донбасу. Саме йому і судилося взяти участь в двох наступних результативних атаках "Волині". Обігравши на правій бровці трьох! гравців "Металурга", Гребеножко змістився в цетр і віддав пас на набігаючого Соколенка. Андрій довго не роздумуючи щосили вгатив по воротах метрів з 25. М'яч, торкнувшись кінчиків пальців Нікітіна, влучив прямо під поперечину. Це був перший гол Андрія Соколенка за "Волинь" і кращий гол нашої команди у цьому році. Кварцяний відчув, що гра пішла і можна дожимати суперника, що не є взірцем моральної стійкості і може "посипатись" перед суперником, який спіймав кураж. Віталій Володимирович почав заводити підопічних, роблячи руками магічні паси. Це спрацювало - через три хвилини "Волинь" знову забила. Гребеножко протянув м'яч майже до лінії воротарського, отримав нахабний поштовх в спину від захисника донеччан, але на ногах встояв і катнув кульку в дальній нижній кут. 3:0. "Металург" пішов на фінальний штурм. Останню нагоду мав Чутанг - камерунець все ж пробив Нікітенка, але Поляков виніс м'яч з порожніх воріт. Таку жадану перемогу здобуто. Є хороший голевий запас для матчу-відповіді. Кварцяний сказав, що вже зараз він починає уявляти, як важко буде у Донецьку, що суперник буде використовувати всі методи для боротьби. Ми ж можемо тільки уявити, які саме. Сподіваємось, що до нефутбольних методів і поножовщини не дійде. Бо, кажуть, що того року перед другою грою на кубок наших залякували їхні "повпреди". Але часи міняються, тепер і ми кого хоч залякать можем. А "Дєньгі єсть - ігри не надо" з нашими не пройде. P.S. До нас докотилася чутка, що в газеті "Команда" якийсь їхній оглядач авторитетно ляпнув, що "Волині", мабуть, не вистачить голевого запасу. Псіх, навєрно...