ФК Волинь — Динамо 0:4, 5 березня 2003

Ажіотаж навколо півфіналу Кубка України був шалений. Навіть далекі від футболу люди і найзаклятіші жлоби відірвали від душі 10 українських гривень і купили за них гарний поліграфічний квиток. Про серйозність майбутньої гри свідчили забиті ще за півтори години до матчу століки навколо стадіону, незмінним атрибутом яких була пляшка "Поліської". Було зрозуміло одне - Луцьк зголоднів за великим футболом. Те, що "Волинь" класом нижче за "Динамо" пояснювати, гадаю, не треба. Томуперед Кварцяним виникла стара дилема - що протиставити супернику, який на голову вищий за тебе, причому як в прямому, так і переносному смислі. З усіх можливих варіантів було обрано вірнякові: традиційну стопроцентну самовіддачу і дещо нетрадиційну схему 3-6-1. Цифри ці передбачали присутність на полі трьох захисників (лівий - Комзюк, трохи правіше Розгон, по самому центру - Олександр Чижевський), відразу шість півзахисників (Соколенко - опорний, зліва - Конюшенко, на правому фланзі - Гулієв, в центрі - Кривенцов, Гащин і трохи висунутий вперед Гончаренко), і залишений напризволяще єдиний форвард - Сачко. За рахунок перенасиченого центру поля планувалось обмежити динамівцям оперативний простір, пресингувати суперника по всьому так званому газону, не давати йому довго видумувати гольові комбінації і душити київські атаки ще на стадії їх зародження. Усього цього класного і цікавого, як не дивно, не вийшло. Три захисники виявились незіграними (Поляков і Федюков - травмовані, Чижевський у команді третій день) і фальшивили при створенні офсайдів, шість півзахисників і хотіли б запресингувати суперника, потримати м'яч, поатакувати позиційно, але явно не встигали за більш технічними динамівцями, які вже навчились грати на такому колгоспному полі - швидко і в один-два дотики. Василь Сачко в оточенні дебелих югів Саблича і Гавранчича мав мало шансів на успіх. "Динамо" ж зіграло просто і надійно, що і принесло такий шалений успіх. В центрі захисту стояли Саблич з Гавранчичем, по краях - Боднар і Несмачний, правий хав - Пеєв, лівий - Лєко, на свому місці Гусін, на місці атакуючого півзахисника - Діого Рінкон, по всьому фронту - Белькевич, спереду - Шацьких. Кияни спокійно розігрували м'яч і чекали, поки в стані супротивника виникне просрон, а він, в свою чергу, виникав там досить часто... "Волинь" почала гру по-бойовому - наші несамовито бігали, боролись, захищались і атакували, але з традиційними для березня сумбуром і повільністю. Порепане, посипане, потоптане і просто страшне поле було більше на руку (ногу) гостям. Чому? Тому що вони перемогли. Звичайно, газон був однаковий для обох команд, але за цієї однаковості "Волині" ще треба було щось створювати і комбінувати, або, як каже Сергій Дерепа, шукати шляхи до воріт суперника. Першим у пошук подався Ярослав Комзюк, який (сюрприз!) опинився в штрафному гостей з м'ячем. Славік міг пройти пару метрів і пробити сам, але, згадавши, що він захисник, навісив на дальню штангу на Сачка. Неточно, звичайно. Потім небезпеку створив Конюшенко, поява якого у складі "Волині" викликала у нас дружнє радісне "Ніх..я собі!" (Андрюха Конюшенко у свої 25 вже пограв у запорізькому і донецькому "Металургах", "Шахтарі" та українській молодіжці) Екс-металургошахтар навішував з флангу, але м'яч трохи зрізався і полетів під поперечину динамівських воріт. Якби там стояв хлопець типу Хорхе Кампоса, або хоча б Рева, було б веселіше, а так Шовковський трошки підстрибнувши заволодів кулькою. І надалі Конюшенко непогано поганяв своїм лівим краєм і серйозно понапрягав Боднара з Пеєвим. А потім був штрафний у виконанні Белькевича. Валік подав, захисники загальмували, воротнік провтикав, Гавранчич забив. Розгон понадіявся на вихід з рамки Гасанзаде, але Джака на перехоплення не пішов, за що і був розстріляний сербо-чорногором з п'яти метрів. Не встигли вболівальники ще поматюкатись, як "Волинь" получила другу банку - наші робили щось типу штучного офсайду, але вийшло так, що Комзюк, м'яч, який над ним завис, і троє динамівців опинились в "гордом одиночестве". Захисник "Волині" намагався відкинути головою м'яч туди, звідки він прилетів, а попав прямо на ногу хитрому Рінкону, який підкрався непомітно. Афропівденноамериканець пробіг пару метрів і не залишив Джаці шансів. Через 7 хвилин Леко, який пробіг півполя з м'ячем, вискочив раз на раз з кіпером "Волині" і рахунок став 0:3. Ще одного разу на бідного Джаку вибігав Белькевич, але капітан "Динамо" загнався в останній момент і втратив нагоду. Забагато як для першого тайму... Після перерви лучани заграли так, як мали б робити це з самого початку. Без нервовості (хулі при такому розкладі нервувати), з нормальною волинською спортивною злістю було захоплено ініціативу і притиснено суперника до його воріт. Після відпочинку у наших побільшало люду у нападі - в поміч Сачку вийшов Алієв (ох і заріс Самір за зиму, ледь впізнали). На правий фланг замість Гулієва Кварцяний запустив Любчіка Вовчука. Наші нарешті почали комбінувати у нападі, а не тупо бити м'яч наперед і потім бігти. Гра пішла. Пас на хід Гончаренку, той вилітає на ворота і в падінні проштовхує м'яч у сітку... але із зовнішньої сторони. Потім була супер-пупер-класна комбінація, коли Кривенцов накрутив пару київських стовпів оборони відкинув кульку Гончаренку, той пройшов ще пару киян прострілив на дальню і Сачко вгатив м'яч у порожні ворота. Суддя показав офсайд, якого не було, за що був моментально зачислений вболівальниками 18-го сектору у сексменшини. Атакувала-атакувала "Волинь", а пропустила сама. Гавранчич розігнався так, що пробіг півполя швидше, ніж захисники господарів розкрили рота, і відкотив Максиму Шацьких, який метрів з 25 вкотив у порожні ворота. Де був Гасазаде? Тут же ж, в 25 метрах від воріт, біля Гавранчича, Шацьких і Чижевського. Чому? А хрєн його знає. Але, все ж таки Джака молодець. Декілька разів він брав мертві м'ячі і після першого голу постійно виходив на перехоплення. "Волинь" пробила ще парочку небезпечних штрафних (Кривенцов засадив на 4 см лівіше від штанги, а Конюшенко пробив на 6 см вище воріт) і на цьому все завершилась. Ось така гра, любі дітки... Але не все так страшно і погано, як можна подумати почувши рахунок. В другому таймі команда гра мала місце бути, деякі футболісти непогано вписались в колектив, а Кривенцов взагалі всім давав жару в центрі поля (і такий граівець хотів вже йти з футболу?). Як сказав мені на стадіоні один вболівальник зі стажем (стаж місяці 3, мабуть): "Е-е, прийдеться через чемпіонат в Кубок УЄФА проходити". Шо не ясно?